Море, сонце, спека.

Фантазія.

Море і сонце. Спекотно. А під навісом добре. Дуже добре.

Коли нема чого робити, починаєш радіти тому, що по–справжньому добре. Гучний шум моря. Цей шум постійний і настільки гучний. Що… перестаєш його помічати. Просто не чуєш його, і все!

Під навісом добре. Ось прийшла з купання подружка. Вона вся мокра. І солона. І радісна. У неї гарне тіло. На нього можна милуватися до нескінченності. Особливо, коли закоханий. А на море це так легко.

Багато–багато часу. Дуже багато. Навіть думок якихось серйозних не спадає на думку. Тільки маленькі дурниці. Наприклад, позагравати до подружки або викупатися і позасмагати на далекому пляжі без одягу. Зовсім без одягу. Адже це так приємно. А потім заснути під навісом, або в наметі. І прокинутися аж під вечір.

Увечері зайнятися нічим. Така особливість у диких віддалених пляжів. Просто нема чим зайнятися. Ти, намет, навіс, твоя подружка, їжа, вино, вода… І більше нічого і нікого. Дуже добре! Дуже.

Можна поговорити, помріяти. Хоча б про те, як добре буде ще раз сюди приїхати. Але так не буває. Іншим разом все буде інакше. Це ще одна особливість диких пляжів — кожен раз все по–новому. Зовсім інакше. Інша компанія, інші враження, інша погода, їжа, море, місце. Добре, коли все складається так, як треба. Але не завжди так.

Цього разу все чудово. І не хочеться нічого міняти. Просто нічого. Навіть цей постійний вітер. Нехай собі дме. Завжди дме!

© Пабло Інкогніто, 2000–2005